Не пройшло і року, як з’явився шанс побачити в телерадіопространстве України господаря. Точніше - розпорядника. Верховна Рада перепризначувала свою четвірку в Національну раду з телебачення і радіомовлення. Черга за Президентом. А від парламенту телерадіоефір курируватимуть Юрій Покальчук (від фракції СДПУ(о), Микита Потураєв (за пропозицією фракції «Трудова Україна»), Віктор Лешик (висунутий «Відродженням регіонів») і Микола Княжіцкий (кандидатура запропонована фракцією НРУ).

Віктора Лешика в Нацраду пророкували вже давно. Не з парламентською, так з президентського боку він автоматично потрапляв в число контролерів українського ефіру. У Верховній Раді його представили як генерального директора студії «Веси», проте значно більше в політичних і телевізійних кругах він відомий як батько-засновник улюбленої телекомпанії Олександр Волкова «Гравіс», що постраждала багато років тому за передвиборну рекламу Леоніда Кучми. Після цього доля не раз закидала його на госслужбу - то в Держтелерадіо, то в Національну телекомпанію, якою він встиг покерувати протягом 2-х років.

Кар’єра Микити Потураєва не така блискуча, хоча також не позбавлена крутизни. Потрапивши до Києва з Дніпропетровська в команду молодих і необтяжених нормами журналістської етики телевізійників, він швидко став зіркою «Вуличного телебачення», влаштувавши зустріч в прямому ефірі двох головних претендентів на президентство - Леоніда Кучму і Петра Симоненко. Його подальший «підйом» припав на кампанію на підтримку референдуму, яка була відпрацьована «Вуличним телебаченням» за повною програмою і в своїх кращих традиціях.

Юрій Покальчук відомий як президент Асоціації українських письменників. Оцінки його творчості неоднозначні, так само, як і інформація про його відношення до СДПУ(о). Всі ці особи для Нацради нові. Виключення складає тільки Микола Княжіцкий. Він вже рік підряд ходить в Нацраду на роботу, оскільки ще в 99-му був туди призначений парламентом разом з Володимиром Цендровськім, Сергієм Аксененко і Миколою Червінчуком. Але невдало. Момент був не самий відповідний, та і обставини не ті. Навіть можливості домінування опозиції на такій важливій ділянці, як телевізійний, перед виборами бути не могло. Декілька фракцій, зокрема СДПУ(о), заявили, що голосування було незаконним, пройшло з грубим порушенням закону про Нацраду і регламенту (рішення по всій четвірці ухвалювалося пакетом і без обговорення), і опротестували це рішення парламенту в Генпрокуратурі. Президент заявив, що не призначатиме свою четвірку, поки прокуратура не розбереться, що до чого, і порядок не буде відновлений. Прокуратура розгляд затягнула, і Нацрада залишилася в неповному складі. Цим неповним складом він не міг ухвалювати легітимні рішення, а міг лише пасивно спостерігати за тим, що відбувається, що, в принципі, на той момент від нього і потрібне. А потім президентські вибори закінчилися, і всіх перестало цікавити, працює Нацрада або не працює. Хвилювалися тільки телевізійники і радійщики, яким потрібно було вирішувати свої питання, зокрема, пов’язані з ліцензуванням частот. Вирішувати їх було ні з ким - ефір залишився без нагляду. Хоч і беззаконня за цей рік в нім не спостерігалося.

З формуванням твердої пропрезидентської більшості і призначенням лідера фракції СДПУ(о) Олександра Зінченко головою парламентського комітету з питань свободи слова стало очевидним, що Нацрада найближчим часом буде приведена в порядок. Правда, перша спроба відмінити ухвалу про призначення старої четвірки закінчилася невдачею. Проблеми носили суто процедурний характер і незабаром, після невеликої роз’яснювальної роботи у фракціях, четвірка була успішно відкликана.

Новий склад парламентської частини Нацради був визначений практично відразу. У більшості домовилися про квоти для кожної фракції на висунення кандидатур як в Нацраду по телерадіо, так і в Раду Нацбанку, і у Висший рада юстиції. Причому, найбільш впливові фракції висловили бажання прийняти участь у формуванні саме першого. Кожна з них має власні серйозні медіа-інтереси, які потребують захисту і опіки. Терміни ліцензій у телеканалів мають властивість закінчуватися не тільки в Росії, і від перерозподілу частот ніхто не застрахований. Свої види на Нацраду, природно, були і у лівих, проте їм, так само природно, нічого не дали. Місця поділили між собою СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Трудова Україна» і Рух. Але якщо перші три з своїми кандидатурами визначилися відразу, то з останнім виникли проблеми. Цей останній, вірогідно, повинен був бути молодим і перспективним телевізійником, що зарекомендував себе як незалежний журналіст. Теоретично, Микола Княжіцкий, з урахуванням його революційної діяльності на посту президента Національної телерадіокомпанії і недостатньої політичної благонадійності, в нову Нацраду не повинен був потрапити. Коли встало питання про висунення, з’ясувалося, що що традиційно підтримували його «Реформи-конгресс» вимушені цього разу відмовити - вони зв’язані договором з Рухом Удовенко, який вже зробив ставку на керівника, що представляє в Україні інтереси московського «Альфа-банка» «Нового каналу» Олександра Ткаченко. Засновника телекомпанії «Нова мова» і за сумісництвом радника прем’єр-міністра В. Ющенко підтримували також і костенковци. Проте, НРУ висунув Княжіцкого. А УНР «здав» Ткаченко в обмін на підтримку удовенковцамі кандидатури Валерія Алешина в Раду НБУ. Рейтингове голосування на засіданні профільного комітету у вівторок показало однаковий результат у обох претендентів. А вже Координаційна рада більшості ухвалила рішення зупинитися на Княжіцком.

Очевидно, рішення це далося не легко. Княжіцкого важко назвати великим іншому олігархів. Або навіть приятелем. Відношення з лідерами СДПУ(о) і «Відродження регіонів» у нього не склалися ще з тих часів, коли він керував телеканалом СТБ, який періодично пощипував то Волкова, то Суркіса. Ще більш ці відносини ускладнилися після того, як партнер Княжіцкого Володимир Сивковіч став радником Президента, а його самого призначили президентом НТКУ. Війна з Долгановим і Куликом закінчилася для них повною поразкою і поверненням на СТБ. Потім почався конфлікт з Українським кредитним банком і адвокатською конторою Б-Ай-Ем, що привів до серйозніших наслідків аж до збудження ряду кримінальних справ. Нарешті, не дуже вдала спроба перед виборами ужитися з Президентом, конфлікт з головним інвестором СТБ російською компанією «Лукойл» і відхід з телебачення в Наглядову раду фонду «Відродження».

Декілька несподіваним в цьому контексті можна рахувати появу чуток про те, що Володимир Сивковіч намагається отримати контроль над телеканалом ICTV разом з тим, що потрапив на той час в немилість Ігорем Бакаєм. Несподіваним, оскільки Бакай відомий своїми давніми партнерськими відносинами з лідерами фракції «Відродження регіонів». Правда, в результаті на частоти цього каналу щільно сіло «Вуличне телебачення». Проте спостерігачі прийшли до висновку, що Сивковіч з Княжіцким наполегливо шукають спільну мову з олігархами, що діють. Ще один козир на користь Княжіцкого - підтримка лівих. Він - чи не єдиний представник нової Нацради, що має нормальні відношення з провідними фахівцями із ЗМІ з числа комуністів і соціалістів, - Віктором Понеділко, Сергієм Аксененко і Іваном Чижом. Проте в більшій мірі чашу вагів на користь Княжіцкого, мабуть, переважив інший чинник - російський. В усякому разі в кулуарах парламенту набула поширення версія про те, що свою роль в його долі зіграли впливові зв’язки Сивковіча в Москві. Оскільки пропозиція представника УНР Павла Мовчана додати до президентської і парламентської частини Нацради по одній людині не знайшла схвалення серед депутатів, вибір довелося робити між Княжіцким і Ткаченко. Першого, принаймні на нинішньому етапі, можна розглядати як що «оступився», але «усвідомив» і «перекувався». Обставини вимушують його до лояльності. Другою ж, хоч і великий досвід вдалої співпраці, що мав свого часу, з владою, нині вважається в більшій мірі людиною прем’єра, чим Президента. Можливо, саме це обставина і вирішило остаточно питання на користь Княжіцкого. Хоча ми цілком можемо побачити Олександра Ткаченко в президентській четвірці Нацради.

У будь-якому випадку медіамагнати можуть бути спокійні за свої ЗМІ. З приходом нової Нацради кардинального перерозподілу телерадіоринка чекати не доводиться. Інтереси різних груп впливу в нім представлені достатньо рівномірно. Правда, поки невідомо, чи не зіпсує цієї картинки президентська четвірка. Незатребуваним залишається щонайпотужніший телевізійний потенціал Зиновія Куліка, певні надії відносно себе плекає екс-голова Нацради Віктор Петренко, «провісшим» залишається Олександр Савенко. Чекати, мабуть, залишилося недовго. Процедура при призначенні парламентської четвірки цього разу дотримана повністю і підстав тягнути з своїми призначеннями у Президента немає. Скоро Нацраду знайде дієздатність і приступить до виконання своїх обов’язків по розподілу і ліцензуванню радіочастотного ресурсу, а також контролю над українським ефіром. Останнє у нього повинно виходити краще всього. У високому професіоналізмі його нового складу сумніватися не доводиться.